У буремні 1990-ті роки ІТ-сферу  в Україні було дуже важко розвивати. Та ні економічна криза, ні брак якісної техніки не завадили львівським айтішникам знайти своє місце під сонцем та вийти на великий ринок. Засновник компанії ELEKS Олексій Скрипник на зустрічі в IT Step University розповів, якими були перші кроки ІТ у Львові, який шлях пройшла одна з найбільших ІТ-компаній, аби стати успішною та впізнаваною.

Далі – із перших уст.

 

Від «Сонечка» до ELEKS

Почалося все з простого. Після закінчення Львівської Політехніки я працював у диспетчерській службі компанії «Західна енергосистема». А програмувати почав ще в дев’ятому класі. Мене навчив батько, за годину показавши головні принципи. Однак мене тоді в житті цікавила лише фізика і я вважав, що з мене вийде другий Ейнштейн. Коли почав вчитися в університеті, зрозумів, що як мінімум половину того, що ми вивчаємо, можна писати на комп’ютері. Я почав писати код і це мене дуже затягнуло. Але це було непросто. Таким студентам, як я, щоб писати код, давали час працювати з технікою десь о другій ночі – всього годину. Потім вранці я йшов на пари, де навчився спати з розплющеними очима. На третьому курсі я написав першу програму, за яку отримав гроші. І коли я прийшов на роботу у Львівенерго і побачив, на чому там проводять розрахунки, запропонував татові  написати більш-менш нормальну систему.

За перший наш договір нам заплатили всього лише 15% від суми. Тому ми створили кооператив «Сонечко». Потім назва ELEKS виникла дуже просто: ми хотіли назвати Алекс (бо я Олексій). Але ця назва вже була зайнята, тому ми вигадали назву «Електричні системи ELEKS». Тож, ми вирішили за два роки написати систему управління енергорежимами. Та написали ми її за сім років. Я розраховував, що за гонорар куплю квартиру. Проте за гроші, які нам заплатили, я зміг купити лише нові двері.

 

«Ми створили .NET на сім років раніше за Microsoft»

Невдовзі я познайомився з двома учнями фізико-математичного ліцею. Ми разом почали писати програми. Отримали замовлення від лікарів написати за два місяці систему, яка моделює рухи пацієнта. Зараз би ми на такий проект взяли би десь півроку. Тоді замовлення оцінили у $2000. Але в той час ці гроші були, як зараз два мільйони.

Згодом почали надходити й інші замовлення. Ми навіть створили, грубо кажучи, .NET за сім років до того, як його презентувала Microsoft. Ми просто не знали тоді, що це .NET, і  в нас не було грошей, аби вивести його на ринок. У той час в Україні було лише 15 софтових компаній. Зараз, для порівняння, лише в одному Львові їх 300.

У 1998 році настала криза і за той рік ми отримали рівно нуль, якщо говорити про прибутки. Усі замовники, які в нас тоді були, відмовилися платити. Затримка зарплати у Львівенерго була вже протягом 11 місяців.

У 1998 році компанія практично зникла. І я пообіцяв тим людям, які зі мною залишаться, що вони потім стануть співвласниками ELEKS. І вже наступного року ми отримали велике замовлення. З цим замовником працюємо і дотепер.

 

Запорука успішної командної роботи – правильний менеджмент

Перша команда складалася з ліцеїстів. У мене ще тоді з’явилася «шкідлива» звичка – працювати з людьми, які розумніші за мене. У нас ще в 90-х вийшло набрати команду геніїв, з якої вийшов ЕLEKS.

Я зрозумів, що треба вчитися правильному менеджменту, ще тоді, коли ми писали програму сім років замість двох. Згодом я навіть почав викладати проектний менеджмент. Можу сказати: коли ти починаєш менеджити айтішну компанію айтішниками – це катастрофа. Тому один з ключових моментів – коли потрібно було поміняти менеджмент компанії. Але і самому треба не забувати рости. Тому я почав активно вчитися тому, як керувати компаніями.

Але у роботі з талановитими людьми є певні проблеми. Одна з них – талановиті люди часто хочуть працювати самі на себе. Тому якщо ти дійсно розумієш, що перед тобою геній, варто запропонувати йому частку співвласника. Якщо це неможливо, то є ще один спосіб, як втримати талановитих людей: проект mission impossible, коли ти робиш такі речі, яких не робить ніхто. Коли ви займаєтеся унікальними проектами, це є стимулом для багатьох працівників. 

 

Секрет управління ІТ-бізнесом

Щоб менеджити ІТ-бізнес, треба забути, що це ІТ, і керувати ним, як звичайним бізнесом. Тобто, думати про маркетинг, про продажі, управління кадрами, навчання, розвиток людей, як формувати команду. Тож найбільший секрет: поставтеся до бізнесу як до бізнесу.

Також не переживайте за те, що ви можете помилитися. Ви обов’язково помилитеся. Головна помилка – це нічого не робити. Коли ви починаєте писати код, ймовірно, він буде неправильний. Але якщо ви цього не почнете робити, то ви ніколи не напишете правильний код.  Просто let’s try!

При створенні бізнесу варто зважати, що співвласність – це дуже велика відповідальність. Головний критерій при виборі партнерів дуже простий: треба подивитися, чи ці люди відповідальні. Якщо це просто талановита людина, але невідповідальна – не треба її брати у партнери. Неважливо, чи це родичі, чи друзі, чи незнайомці.

Сприймайте свою компанію як дитину, яка проходить усі етапи дорослішання. А також не можна ніколи плювати у колодязь, навіть з поганою водою.  У будь-якому випадку потрібно старатися зберігати гарні стосунки.

 

«Програмісти, які мають здоровий глузд, стають РМ-мами»

Програмісти не мають здорового глузду. Програмісти, які мають здоровий глузд, стають РМ-мами. РМ, який не має здорового глузду, стає бізнесменом. Ми втрачаємо гарного РМ і отримуємо бізнесмена.

Ось такою була зустріч з Олексієм Скрипником. За 20 років Львів перетворився на місто з розвиненою ІТ-сферою. Можливо, цього могло би не статися, якби не наполегливість айтішників 90-х, їхня віра у свої проекти  попри важкі часи та готовність долати виклики. Проект «Шалені 90-ті: перші кроки ІТ у Львові» на цьому не закінчується. Чекаємо на майбутніх зустрічах!